Але, братани, я вчора таке прикольне пригода підкидав. Закладки, бошки, марки – все було на висоті!
Так от, зранку я прокинувся з таким кіром життєвим, що аж бридко. Цілий тиждень здер від праці на одній сигареті, але цього разу вирішив змінити ситуацію. Їду на виставку мистецтв, а там буде все, що треба – море коноплі, зелья та забагато бомби. Ідея перебувати у стані відруба була просто неймовірна.
Вдягся я круто – кепка, величезні сонцезахисні окуляри та широка рубашка з написом "Наркоман комік". Так, братишка, вдягнувся, як справжній бородатий наркоман.
Прибув на виставку, і вже одразу почув, що тут буде вечірка на повну катушку. Заходжу всередину і бачу – вся толпа ще з дірками в тілі від вечірніх пригод. Тут і марки, і бошки, і закладки – краснісінько гуляють попарно. Ну, подумав я собі, треба розшевелити людей, щоб голову закружило від забави. Підійшов до локації зі сміхом і почав уліткувати незнайомців.
Один тип таки виглядав як наркоман. Одягнутий в білі штани, які зовсім не прикривали його нижню половину, та в червону рубашку з піратським черепом. Людилося, що він вмер від недостатку сонця. Але, як я зрозумів згодом, це був лише його стиль одягу.
- Вітаю, мій друже! – закричав я з усього горла. – Ти тут, щоб попарити свою голову сміхом?
Тип поковиркався та відповів:
- Привіт, мандрівнику сміху! Точно, що саме роблю. А ти? Звідки прийшов, цей аматор веселощів?
А я йому:
- Так-то тільки завітав з мого підвідомого світу. Мене звуть наркоман комік, і я всюди, де весело.
Тут наш ведучий оголосив, що починається сценка, в якій головними героями будуть мистецтво та марихуана. Щоб привернути увагу, я взяв сигарету та запалив її. Вважаю це таким своєрідним символом вибуху сміху. У руках у мене пливла гаряча кава, яку я посипав коноплею. Запаривсь вона, шо бошки летіли в розлогім сюжеті. Це був мій шоу! Усі з задоволенням дивилися.
Після вистави я зійшов з сцени і спробував закінчити свою закладку. Але тут на мене наскакує хлопець зі стайлішними та кривулями бровами.
- А як тобі наша вистава, нарко-клоуне? – кинув мені він. – Ти її зісрал на всю аудиторію!
А я засварив його:
- Що ти шеймишся, чувак? Я входив у роль наркомана коміка і робив свою справу. Це крута справа, зрозуміло?
Такі справи, братани, бувають з нашими справами. Ще наслідки бувають. Ось цей хлопець, наркодилер, гасив мені божевільну перемогу над репутацією. Просто фарбував мене в світлий колір. Щось типу: "Дивіться, як цей нарко-клоун залишився без роботи!"
Але я не здався. Пішов до нього і склав йому гортань на пішість. Недільник-то він втримався. Закинув пару фраз про те, як він хороший репродуктивний орган і може показати себе на всіх сторонах. Опинився його кайф: "О, наркоман комік, поціновує тілесні насолоди моїх вистав!". Чудово, сміх на сцені протягом 10 хвилин. А потім я відчепив його штани та попросив віншувати мені мою репутацію.
Він злагодився, і ми знову повернулися на виставку, де всі сиділи, шо відрублені та мундирні від мого шоу. Продовжили знов шеймити, але вже з іронією від наших подій. До мене йшла неприцьержена.
- Оце тобі чесний пропозицію, чуваче, – каже вона. – Ми проводимо акцію "Сміх у всіх сферах життя". Давай братимемо у тебе хороші шоу на вулиці, на території виставки. Що скажеш?
І я відповідаю:
- Зате коли я буду робити шеймить, тоді буду спати в отрубі. Давай, гарна пропозиція. Нехай сміх змінює світ.
Таким чином, я зустрів старого знайомого, який мене оцінює. Чули гарну музику, познайомилися з багатьма цікавими людьми. Дуже класно було бути на тій виставці. Адже для мене, як для наркомана коміка, це був справжній наркотик для душі.
ДРУЗЬЯ, ЭТО ПРОСТО ЛЕГЕНДАРНО! Вот расскажу я вам, как я купила закладки и поехала в отпуск на море. Вжарилась я тогда так, что море и воздух стали самой настоящей ширевкой для моей души. Прости, мама, но это был самый крутой и психический пунш, который я когда-либо испытывала!
В общем, дело было так. Однажды я шоркнула пару закладок, и они стали для меня чем-то большим, чем просто наркотиками. Они стали моим путеводителем в мире беззаботности и радости. Я торчала на них постоянно, словно гипси, побывавшая в сказочном фургоне. Но с одной штуки, понимаешь, рано или поздно надоело, и я решила, что пора попробовать что-то новое.
И вот, мой пушер, барыга такой мимимишный, дал мне координаты нового витрины. Оказывается, у него была особая закладка, кодеин. Ну, как-то стремно было, но я решила попробовать. Ведь это был шанс вжариться на море, и отпустить все свои проблемы на волю ветра.
Я приехала на место, где меня ждал пушер. Взгляд его был как пылающий огонек в ночи, подсказывающий мне путь в новый мир под названием "подиум". Мы обменялись парой слов, и я купила свою порцию кодеина. Интраназальное введение, и я почувствовала, как он окутывает мои нервы, позволяя их распуститься на весь океан.
А потом началось самое интересное. Мой пушер, мой соратник в этом путешествии, предложил мне совместное путешествие на море. Ведь здесь было все, о чем я мечтала: закладки, пунш, и ты, море.
Мы взяли отрывной счет для отпуска. Я взяла с собой сумку с жизненно важными вещами - закладками, заправленную карту и свой любимый футболку с черепом. Мы погрузились на своей машине в круговорот неизведанности и отправились в путь.
И хотя по пути мы столкнулись с некоторыми преградами, такими как полиция и сложные моменты с пропаном, мы все равно продолжали двигаться к нашей цели. Мы знали, что нас ждет море, песок и еще больше закладок.
Наконец-то мы доехали до нашего места назначения. Фантастический курорт, где море было таким же голубым, как глаза моего пушера, а песок таким же белым, как наши души после вжаривания кодеина. Мы выбрали себе комфортабельную дачу у самого моря и начали исследовать этот райский уголок Земли.
Прекрасные закаты, легкий ветерок и аромат сосен вдохновляли нас каждый день. Мы гуляли по пляжу, смотрели закаты и наслаждались другими моментами, подпитывая себя закладками и пуншем. Каждый вечер мы возвращались в нашу дачу, устраивали вечеринки и забывали о всех заботах.
И так продолжалось несколько недель. С каждым днем наше вжаривание становилось все сильнее и сильнее. Мы превращались в настоящих наркоманов-гопников, но на море это было нормально. Здесь мы могли быть собой, дышать полной грудью и забыть о реальности.
Но, к сожалению, все хорошее когда-то заканчивается. Нам пришлось покинуть наше морское гетто и вернуться в реальность. Мы собрали свои вещи, вжарились последний раз и отправились домой.
И вот, уже месяц прошел с тех пор, как я вернулась. Морской бриз остался только в моих воспоминаниях, а закладки заменили насущные заботы и проблемы. Но я не жалею о том, что совершила этот невероятный подвиг. Это был мой собственный выстрел вперед, моя возможность почувствовать себя жизнью.
Так что, друзья, не бойтесь экспериментировать и искать свой путь к счастью. И если вам доведется побывать в море, не забудьте вжариться на полную катушку и насладиться каждым мгновением.